Primary Menu

"Якщо ти добровільно працюєш на ворога, коли його війська напали на твій рідний дім, то це зрада найнижчого гатунку",

""Якщо
"Якщо ти добровільно працюєш на ворога, коли його війська напали на твій рідний дім, то це зрада найнижчого гатунку", — блогер

"Українці не оригінальні в цьому "жанрі", і виправдання завжди у всіх майже однакові: необхідність виживання. Окрім цього універсального виправдання є ще й індивідуальні: "офіційно війни немає", "я маленька людина, мені сім’ю годувати треба, тож відчепіться від мене", "якби мені дома дали роботу, я б нікуди не їхав", — написав Олексій Нестеренко на своїй сторінці у "Фейсбуці", передають Патріоти України.

Це все від звички не брати на себе відповідальність і не ототожнювати себе зі своєю країною, а також побутовий егоїзм. Ці люди підсвідомо вважають своєю домівкою передусім те місце де їх добре годують.

Я вважаю, що це результат відсутності у нас власної держави протягом сотень років, коли Україна була частиною різних країн. Це можна було б сприймати більш стримано за умов мирного часу, але в умовах війни тут грань вибору стала значно гострішою: ти можеш працювати за кордоном, але не на ворога.

Якщо ти добровільно працюєш на ворога, облаштовуючи йому за гроші зручний побут в той час, коли його війська напали на твій рідний дім, то це ніщо інше, як зрада. Банальна, побутова, геть не ідеологічна. Зрада найнижчого гатунку.

А введення візового режиму необхідне хоча б з того боку, що ми врешті решт маємо провести межу, бодай умовну, що тут наша земля, і це не прохідний двір. Але це рішення має бути однією з частин комплексного підходу, а не простою декларацією, тому що переважна частина дежавного кордону між Україною і Росією навіть після 20 років незалежності є виключно умовною і жодним чином не позначеною, окрім дерев’яних ствопчиків посеред поля.